Різдвяний вертеп: як влаштована українська драма

Найдавніший зі збережених повних зразків української вертепної драми — Сокиринський, або Галаганівський, вертеп 1770 року: дерев’яна скриня й 35 ляльок, разом із рукописом текстів і нот. Слово «вертеп» у церковнослов’янській мові означає печеру — ту саму вифлеємську, де, за євангельським сюжетом, народився Христос. Різдвяний вертеп — не статична композиція фігурок і не «шопка» як декор: це пересувний театр, у якому священна історія й побутова сатира йдуть однією виставою.

Для харківців, які зустрічають Різдво в місті з перерваним культурним ритмом, різниця між картинкою в яслах і драмою має практичний сенс. Якщо ви хочете поставити дійство в школі, парафії чи дворі, треба знати, з яких частин воно складається, хто говорить, що співають і коли традиційно виходили з скринькою. Нижче — механізм форми: походження, структура, сцена, звучання й календар.

Дати появи розходяться. Польський етнограф Еразм Ізопольський описував скриньку з написом «Року Христусового 1591» у Ставищах на Київщині; інші джерела називають згадки кінця XVI століття й документальні фіксації вже в XVII столітті. Пік припав на барокову добу XVII–XVIII століть. Ми беремо консенсус дослідників: форма склалася на українських землях не пізніше XVII століття і розквітла завдяки шкільній драмі.

1. Походження та розвиток форми

Український різдвяний вертеп виріс не з італійської живої картини Франциска Ассизького 1223 року як прямої копії, а зі шкільної містерії й інтермедій братських колегіумів. Носіями були спудеї й мандрівні дяки, передусім вихованці Києво-Могилянської академії. У зимові канікули вони ходили містами й селами, заробляли колядою й показували двоярусну скриньку. Так книжна різдвяна драма з’єдналася з народним гумором.

У XVIII столітті жанр стабілізувався: священна частина майже не змінювалася, побутова — навпаки, вбирала місцевих типів. Сокиринський рукопис 1770 року — рідкісний випадок, коли збереглися і текст, і музика, і ляльки. У XIX столітті вертеп побутував уже ширше за межі бурси: ремісники й селяни ставили власні скриньки. До середини століття жива традиція лялькової драми почала згасати; останні автентичні записи сягають першої половини XX століття, зокрема Куп’янського вертепу на Харківщині.

Як буває на практиці: 1770 року київські бурсаки показали виставу в маєтку Галаганів у Сокиринцях. Господарі прийняли гурт щедро, а виконавці залишили скриню, ляльки й ноти. Дійство перестало мандрувати й осіло в одній родині більш ніж на століття — тому ми й маємо порівняно повний комплект, а не лише уривки з пам’яті. Результат залежить від того, чи текст записали разом із музикою: без нот залишається схема сюжету, а не вистава.

У XX столітті радянська антирелігійна політика звузила простір жанру. Відродження з кінця 1980-х пішло двома коліями: реконструкція лялькової скриньки й «живий» вертеп, де ролі грають люди в костюмах. Обидві форми зберігають той самий каркас — священну й побутову частини, — навіть коли декорації вже не вміщаються в ящик.

2. Структура та дійові особи

Класична вертепна драма ділиться на дві нерівні за логікою частини. Священна розгортається як трагедія з зав’язкою, кульмінацією й розв’язкою. Побутова — як низка інтермедій, які можна скорочувати, міняти місцями або додавати під конкретну хату. Саме ця рухомість пояснює, чому кількість персонажів у різних записах коливається приблизно від десятка до сорока.

Священна лінія тримається євангельського каркасу. Янгол сповіщає пастухам народження Христа; пастухи й три царі-волхви приходять із дарами; Ірод дізнається про «нового царя» і наказує винищити немовлят; з’являється Рахіль як уособлення матерів; Смерть стинає Ірода, чорт забирає душу. Святе сімейство — Марія, Йосип, немовля — часто лишається нерухомою групою в яслах: дія крутиться навколо них, а не «оживляє» саму постать Христа.

Побутова частина виводить соціальні типи свого часу: діда й бабу, дяка, попа, шинкарів, цигана з циганкою, ляха, москаля, купця, парубка й дівчину. Наскрізний позитивний герой багатьох текстів — козак-запорожець: він б’ється, танцює й перемагає. Різниця між частинами не в «святому проти смішного», а в законі композиції. Верхній сюжет не можна довільно різати, нижній — можна, інакше вистава розвалюється.

Джерело: узагальнення структури за описами вертепної драми в енциклопедичних статтях і записах текстів XVIII–XIX століть, зокрема Сокиринського рукопису 1770 року.

Поширена помилка виглядає так: гурт ставить лише Ірода, чорта й козака, пропускає пастухів і волхвів і називає це «повним вертепом». Ззовні виходить веселий карнавал. Закінчується тим, що зникає драматургічний стрижень — народження й розплата тирана, — і глядач бачить набір масок без причини їхньої появи. Правильно зберігати обидва блоки, навіть якщо побутову частину скорочують до двох-трьох сцен.

3. Матеріали та конструкція сцени

Традиційна сцена — переносна дерев’яна скринька у вигляді двоповерхового будиночка. Висота в описах зазвичай близько 1,5–2 м, ширина близько метра; менші скриньки несли двоє, більші везли саньми. Передня стіна відкрита до глядача, задня — робоча зона вертепника. У підлозі кожного ярусу прорізані доріжки: ляльку кріпили на дріт або паличку й водили щілиною. Долівку обклеювали хутром чи тканиною, щоб механізм не було видно.

Верхній ярус зображував Вифлеєм: ясла, сіно або мох, зірка, інколи балюстрада. Нижній — «землю»: трон Ірода, хату, ярмарок. Іноді додавали третій ярус або окрему «вітхлань» для пекла, куди чорт зводив Ірода. Ляльки різали з дерева, обтягували тканиною; зріст фігурок у збережених комплектах — орієнтовно 20–40 см. У Сокиринському комплекті майже всі постаті дерев’яні, окрім Марії; голова Ірода трималася так, щоб у фіналі впасти від коси Смерті.

Від чого залежить результат на сцені: від того, чи яруси реально розділені. Якщо священну й побутову дію змішати на одній площині без зміни висоти, тону й світла, глядач втрачає барокову логіку «небо / земля». Сучасний «живий» вертеп замінює скриньку костюмами й виносною зіркою, але той самий поділ зберігають мізансценою: ясла окремо, трон і жарти — окремо.

Сьогодні замість липи й картону ставлять фанеру, тканину, навіть ящики з-під снарядів — як це вже робили на професійній сцені. Матеріал змінюється, вимога лишається: сцена має бути портативною, читабельною з кількох кроків і придатною для співу.

4. Музика, текст та виконання

Текст вертепної драми — суміш книжної декламації й народної мови. Священні репліки тяжіють до урочистого складу, інколи з церковнослов’янськими зворотами; інтермедії говорять так, як говорили в регіоні запису. Стабільного «канонічного» тексту немає: відомі Сокиринський, Славутський, Батуринський, Хорольський, Куп’янський та західноукраїнські варіанти. Співають канти й колядки; у священній частині переважає багатоголосий спів без інструментів, у побутовій — танцювальні награвання.

Кожному типу героя відповідав свій ритм: козакові — гопак, шляхтичу — краков’як, іншим персонажам — власні награші. Інструментальний склад у описах скромний: скрипка, сопілка, бубон, інколи цимбали чи ліра. Вертепник за скринькою міняв голоси — від пискливого до баса — і водив кілька фігур. У «живому» складі ролі ділять на гурт: звіздар зі зіркою й дзвіночком, янгол, пастухи, царі, Ірод із воїнами, Смерть, чорт, козак. Жива вистава в хаті чи на майдані зазвичай триває від чверті години до близько години: точна тривалість залежить від того, скільки інтермедій залишили.

Хто виконував. Спочатку — бурсаки й дяки, тобто люди, навчені декламації й церковному співу. Пізніше — ремісники, селяни, сімейні гурти. Інтонація виступу подвійна: священна частина тримає міру й не переходить у пародію; побутова навпаки вимагає чіткого комічного малюнка. Якщо обидва тони злити в один «святковий галас», механізм драми перестає працювати.

5. Традиційні місця та час вистав

Вертеп прив’язаний до різдвяного циклу, не до випадкового зимового вечора. Після переходу ПЦУ на новоюліанський календар 2023 року більшість громад святкує Різдво 25 грудня, Святвечір — 24-го, Щедрий вечір і Маланку — 31 грудня. Саме в цьому вікні — від Святвечора через святки — традиційно ходили зі скринькою по хатах, майданах, дворах заможних господарів і біля церков після служби.

Джерело: церковний календар після рішення Синоду ПЦУ від 24 травня 2023 року (чинний з 1 вересня 2023-го) та етнографічні описи зимового циклу.

Найщільніше лялькова форма зафіксована на Лівобережжі й Слобожанщині — звідси Сокиринський і Куп’янський комплекси, — а «живий» вертеп у складі колядницького обходу сильніший на заході. Це не рейтинг «кращих регіонів», а карта збережених джерел. На Харківщині традиція не вигадана заново: Куп’янський вертеп записували ще в XIX столітті, а 1936–1937 років реліктову скриньку викупили до театрального музею. У самому Харкові з кінця 1980-х сімейні гурти знову виходять із колядою; професійний театр ляльок повертає форму на сцену, уже в умовах воєнного міста.

Етапи можуть накладатися. Священну частину співають і 25-го, і на Щедрий вечір; Коза й Маланка підхоплюють тих самих виконавців. Затягування починається, коли гурт готує костюми в останній тиждень грудня: тексти священної частини треба вчити раніше, бо їх не імпровізують так вільно, як жарт про сусіда.

Часті запитання

Як виглядає сцена вертепу й з чого вона побудована? Класика — двоярусна дерев’яна скринька з прорізами для ляльок на дротах, відкритим фасадом і «задником» для виконавця. Верх — Вифлеєм, низ — земля. «Живий» варіант замінює ящик акторами, зіркою й яслами, але зберігає два плани дії.

Яка різниця між священною та побутовою частинами? Священна розповідає народження Христа й падіння Ірода за законами драми. Побутова — рухомий набір комічних сцен про суспільні типи. Першу не можна викидати «для стислості», другу можна скорочувати.

Хто виконував ролі й як вони звучали? За скринькою — один або кілька вертепників зі зміною голосів; у живому складі — гурт із розподіленими масками. Священні епізоди співають кантами й колядками, побутові супроводжують танцювальною музикою.

Коли й де в Україні найчастіше показували вертепи? У різдвяні святки, від Святвечора до Щедрого вечора й далі по святках, у хатах, на майданах і біля храмів. Записи лялькових скриньок густіші на Лівобережжі; колядницький «живий» склад — у західних областях.

Чи існує вертепна традиція в Харкові сьогодні? Так, у двох вимірах: родинні й громадські гурти, що ходять із колядою з кінця 1980-х, і професійні постановки театру ляльок. Окремий історичний шар — Куп’янський вертеп як зафіксований слобожанський текст і комплект ляльок.

Що робити далі

Якщо ви збираєтеся лише зрозуміти форму, порівняйте два яруси на схемі й один повний запис — Сокиринський текст із нотами дає і священну лінію, і танці. На це вистачить одного вечора в грудні, без реквізиту.

Якщо ви ставите вертеп у школі, парафії чи дворі, заложіть підготовку не пізніше початку грудня: спочатку розподіліть священні ролі й канти, потім наріжте дві-три інтермедії під свою аудиторію. Костюми можуть бути умовними; критичні речі — зірка, ясла й окреме місце для Ірода. Витрати тут вимірюються не «бюджетом постановки», а часом на текст: без завченої священної частини вистава розсипається за 10 хвилин.

Якщо ви в Харкові й хочете побачити дію, а не макет, орієнтуйтеся на різдвяний тиждень у театрі ляльок і на оголошення громадських колядницьких груп. Не шукайте «єдиний міський вертеп» як туристичний об’єкт: форма живе як вистава, а не як інсталяція біля ялинки.

Якщо вам пропонують «вертеп» із самих фігурок без гри й тексту, це шопка. Для драми потрібні репліки, спів і поділ на священне та побутове. Саме ця межа відділяє українську вертепну драму від святкового декору.