Харківські відомості: початок офіційної преси міста

Під назвою «Харківські відомості» в міській пам’яті часто змішують різні видання. Йдеться про конкретну офіційну газету Харківської губернії — «Харківські губернські відомості», яка виходила в Харкові з 1838 року до 31 грудня 1915-го російською мовою при губернському правлінні. За цей час періодичність зросла від щотижневої до щоденної, а з 12 грудня 1903 року повна назва скоротилася до «Харьковскіе вѣдомости».

За останнє десятиліття частина комплектів стала доступнішою: окремі номери оцифровано в електронній бібліотеці Харківського університету, підшивки зберігає газетний відділ Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. Старе уявлення, ніби губернська газета була лише стрічкою указів, уже не витримує перевірки джерелами. Неофіційний відділ фіксував господарство, торгівлю, старожитності й повсякденне життя Слобожанщини.

Для читача, який береться за історію Харкова, практичне питання таке: коли в місті з’явився регулярний офіційний друк, що саме в ньому можна знайти і де ці номери читати сьогодні, не плутаючи їх із пізнішими приватними газетами.

Перша офіційна газета Харкова

Правову рамку задало «Височайше затверджене положення про видання губернських відомостей» від 27 жовтня 1837 року: такі газети мали виходити в усіх губерніях імперії. Проєкт 1830 року, який передбачав відомості зокрема для Слобідсько-Української губернії, так і не було втілено. Харківський випуск стартував 1838 року як орган губернського правління. Це був не перший друк у місті загалом — короткочасні видання з’являлися раніше, — але саме ця газета стала стійким офіційним каналом влади до мешканців губернії.

Мова видання була російською. У перші роки тираж офіційної частини становив близько 300 примірників; точної динаміки накладу за всі десятиліття в доступних українських зведеннях немає. Кожен номер проходив цензуру, офіційну частину підписували посадовці, а випуск загалом завіряла губернська адміністрація. Функція була подвійна: довести розпорядження центру й губернії та зібрати в одному місці дані, без яких не працювали казенні палати, суди, торги й міські управи.

Коротко. «Харківські губернські відомості» — урядова газета губернії з 1838-го до кінця 1915 року. Видавець — губернське правління. Перший стійкий офіційний друк Харкова, а не єдина газета в історії міста.

Енциклопедія історії України описує губернські відомості як офіційні місцеві газети з двома відділами: урядовим і неофіційним. Харківський випуск належав до тієї ж мережі, що й київські, полтавські, чернігівські та інші українські губернські видання 1838–1917 років.

Що писали в газеті

Офіційний відділ друкував урядові акти, розпорядження губернського начальства й хроніку установ. У номері від 4 лютого 1839 року, наприклад, ішлося про стягнення недоїмок, перейменування господарського відділу Харківської казенної палати та нагороди службовцям. У номері від 6 липня 1905 року — про відпустки земських начальників, виклик спадкоємців і торги на опалення будівель університету. Це був робочий довідник чиновника, купця й власника двору, а не публіцистика.

Неофіційний відділ і «Прибавления» 1859–1865 років тричі на тиждень давали інший шар: губернську хроніку, ринкові ціни, замітки про промисловість, сільське господарство, торгівлю, «місцеві старожитності», статистичні огляди, приватні оголошення й некрологи. Навколо цього відділу збиралася місцева інтелігенція — викладачі, лікарі, краєзнавці. У газеті з’являлися матеріали Григорія Квітки-Основ’яненка, Василя Каразіна, пізніше — Дмитра Багалія, Миколи Сумцова, Софії Русової. 28 жовтня 1844 року тут вмістили оголошення про передплату на «Живописную Украину» Тараса Шевченка.

• розпорядження міністерств і губернського правління;
• кадрові зміни, торги, виклики спадкоємців, казенні недоїмки;
• ціни, ярмарки, стан промислів і сільського господарства;
• історико-краєзнавчі й етнографічні нариси;
• приватні оголошення, некрологи, університетська хроніка.

Аудиторія була вужчою за все місто: передплатники з адміністрації, дворянства, купецтва, університету. Водночас саме через оголошення й хроніку газета потрапляла в побут ширшого кола людей, які шукали роботу, майно, підряд або звістку про родича.

Роль у житті міста

Для адміністрації «Харківські відомості» були обов’язковим каналом оприлюднення. Без публікації торги, кадрові рішення й багато розпоряджень не набували повної сили в очах установ. Для громади неофіційний відділ працював як літопис губернії: тут можна було простежити, як змінювалися ціни, які будівлі зводили, що досліджували в університеті, які старожитності фіксували в повітах.

Цензура тримала політику в жорстких межах. Критика влади, самостійна національна програма чи відкрита полеміка з курсом імперії до газети не належали. Після 1861 року неофіційні відділи губернських відомостей загалом розширилися за обсягом і тематикою — за рахунок етнографії, статистики й краєзнавства, а не за рахунок політичної свободи. Умови заборон українського книгодрукування робили російськомовну губернську пресу одним із небагатьох легальних місць, де взагалі з’являлися тексти про історію й побут українських губерній; українські слова в записах народної мови передавали російською графікою й пояснювали виносками.

Поширена помилка виглядає так: читач бере один офіційний номер, бачить лише укази й робить висновок, що газета «нічого не каже про місто». Закінчується це тим, що з поля зору зникають ціни, оголошення, університетські звіти й краєзнавчі нариси. Правильний хід — дивитися обидва відділи й звіряти рік: до середини XIX століття неофіційна частина ще вузька, після реформ 1860-х вона помітно густіша.

Важливо. Газета була органом влади, а не незалежною міською пресою. Її цінність — у щільності офіційних фактів і в неофіційній хроніці краю, а не в свободі суджень. Приватні харківські газети кінця XIX століття жили за іншими правилами й іншою економікою.

Зміни протягом століть

До 1865 року газета виходила щотижня. У 1866–1867 роках — двічі на тиждень, у 1868–1869-му — тричі, у 1870–1874-му — чотири рази, від 1874-го — щодня. У 1859–1865 роках окремо тричі на тиждень виходили додатки. Наприкінці XIX століття офіційну й неофіційну частини дедалі частіше зводили в один випуск.

Джерело: Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, зведення газетного відділу про «Харьковские губернские ведомости», 1838–1915.

До переходу на щоденний ритм місто дізнавалося офіційні новини пакетом раз на тиждень. Після 1874 року розпорядження, торги й хроніка могли з’являтися наступного дня; це змінило швидкість, з якою купець, урядник чи університетська канцелярія звірялися з друком.

Найщільніший період неофіційних матеріалів припадає на 1870–1880-ті. На початку XX століття видання лишалося провладним і поступово втрачало вагу поруч із приватними харківськими газетами. 12 грудня 1903 року заголовок скоротили. Останній номер датовано 31 грудня 1915 року. На відміну від частини губернських відомостей в інших містах України, харківський комплект не дотягнув до 1917-го. Окремої повної статистики накладу за воєнні роки в перевірених українських оглядах немає.

Цікаві факти з архівів

Уже 1838 року газета друкувала університетські звіти й оголошення. Один із ранніх великих матеріалів — нарис Григорія Квітки про Харків і повітові міста губернії, де окремий розділ стосувався заснування університету. Наступного року Ізмаїл Срезневський вмістив історичний огляд громадського устрою Слобідської України — від перших слобід до оформлення Харківської губернії.

Приклад. 28 жовтня 1844 року офіційна харківська газета повідомила про передплату на Шевченкове видання «Живописная Украина». Самого комплекту за той рік у газетному відділі НБУВ немає: факт відомий з бібліографії, а не з фізичної підшивки цієї установи.

Для досліджень сьогодні є кілька точок входу. Газетний відділ НБУВ тримає підшивки губернських відомостей восьми з дев’яти губерній на території сучасної України, зокрема харківські — з ранніх років до 1910-х, із пропусками. Центральна наукова бібліотека Харківського університету виклала частину номерів 1830–1840-х у репозиторії eScriptorium і на порталі повнотекстового пошуку. Харківська державна наукова бібліотека імені В. Г. Короленка 1993 року видала покажчик «Харків і губернія на сторінках газети» за 1838–1917 роки — це карта сюжетів, а не повний текст усіх номерів.

Обмеження даних жорсткі. Комплекти рвані: бракує окремих років навіть у головних сховищах. Оцифровано не все. Тираж відомий лише для раннього періоду. Редакційна політика змінювалася, тому один рік не можна механічно переносити на інший. Цитати з номерів варто брати з факсиміле або з наукового посилання, а не з переказів.

Практичне правило таке: якщо вам потрібна дата торгів, кадрове розпорядження чи ринкова ціна — починайте з офіційного відділу відповідного року. Якщо потрібна картина побуту, етнографії чи університетського життя — шукайте неофіційний відділ і додатки. Критерій якості джерела тут простий: є номер, дата і сторінка, а не лише згадка «писала стара харківська газета».

Порада має межу. «Харківські відомості» не замінять архіву губернського правління, метричних книг чи земської статистики. Вони фіксують те, що влада дозволила надрукувати, і те, що редакція неофіційної частини встигла зібрати. Для повної відповіді на біографічне чи майнове питання номер газети — лише один шар, який треба звіряти з іншими документами.